Свято Пресвятого Серця Христового в монастирі Сестер Василіянок у Войнилові

Велично й велелюдно в п'ятницю, 29 червня 2012 року Божого відбулося цьогорічне святкування свята Пресвятого Серця Христового в монастирі Сестер Василіянок у смт.Войнилові на Івано-Франківщині. Особливістю цьогорічного святкування було те, що на нього прибув з Апостольської Столиці, з Вічного Міста Риму, владика Іриней Білик, ЧСВВ, Канонік Папської Базиліки Санта Марія Маджоре.

На подвір’ї монастиря Владику тепло привітали декан Войнилівський і парох о.Мирон Ящук, декан Калуський о.Михайло Бігун, численні священики з цих деканатів, які колись здобували духовну освіту під керівництвом Владики Іринея. Діти Войнилова разом з ігуменею с.Маркелою піднесли Владиці пахучий великий коровай на вишитому рушнику. Єпископа радісно зустріли і привітали вислужена ігуменя мати Василія разом з усіма Сестрами, наголосивши, що відновлення з руїн цієї святої обителі завдячують виключно Владиці Іринею, який надавав постійну матеріальну і духовну підтримку, щоб повернути до життя монастир, який стояв в руїнах.

Владика очолив Архієрейську Службу Божу і виголосив проповідь, в якій наголосив, що Свято Пресвятого Серця Христового є особливим у Вселенській Церкві і встановлене самим Христом у Страсну П’ятницю, бо саме хресна жертва є Його найбільшим свідченням любові до людини. Христове Серце - це символ любові, незаплямованої егоїзмом, який так нам, грішним, притаман ний.

Тому святі Папи посвячували увесь Божий світ Христовому Серцю, наголошуючи, що в цій набожності "Католицька Церква знайде свою оборону та захист перед ворогами". "У цьому набоженстві міститься увесь зміст релігії, тим самим, воно служить  правилом досконалого життя, бо воно якнайлегше веде до пізнання Христа, воно нахиляє душу до палкої любові і до вірнішого наслідування Христа".

Церква завжди відкидала закиди, немовби це почитання було занадто поверховне і тілесне. Святіший Отець висловився з того приводу, що йому жаль, бо як у минулому, так і тепер таке шляхетне набоженство належно не дооцінюють деякі християни; часом навіть і ті, котрі вважа ють себе за дуже ревних у справах католицької віри...

Ми маємо брати приклад з Христа, щоб  мати таке добре і милосердне серце, як Він. А це можливе тільки від перебування у єдності з Богом.

Тому Свята Церква встановила це свято також, щоб ми, християни – послідовники Христа, навчилися у Нього любові не тільки до наших ближніх, але також любові до усього нашого народу і всіх людей, не зважаючи на їх свідомість і погляди, бо кожний з них є образом і подібністю Божою, хоч не завжди цю подібність відтворює.

«А нехай наш люблячий Спаситель, якого у св.Літургії називаємо благим і Чоловіколюбцем, затріумфує над нашими зболілими, часто розчарованими серцями, нашими родинами і спільнотами, та щоб цілий наш народ одноголосно складав честь Його Пресвятому Серцю, благаючи: "Люд вкраїнський ввіки Твій, в серці люд цей заховай!",- сказав на завершення свого слова Владика.

На завершення урочистостей Єпископ Іриней за давнім звичаєм зачитав молитву Посвяти усіх присутніх Пресвятому Серцю Христовому, здійснив обряд освячення води та уділив своє Архієрейське благословення усім присутнім та відчитав молитви на оздоровлення, а також на освячення всіх предметів релігійного вжитку. На прощання Владика подарував кожному ікону – копію чудотворної римської ікони з Папської Базиліки Санта Марія Маджоре «Порятунок народу римського».

Шестеро місцевих дітей підготовлених Сестрами, приступили до Першої сповіді та Святого Причастя і одержали з рук Владики пам’ятні свідоцтва.

Уперше Войнилів згадується в писемних джерелах 1443 року.

З набуттям статусу містечка тут почали активно розвиватися ремесла й торгівля, двічі на рік проводилися ярмарки. У 1552 році Войнилів отримав магдебурзьке право. З XVII століття відомі печатки з гербом Войнилова: на блакитному тлі — червоний фортечний мур, з-за якого виходить золотий лев з кільцем у передніх лапах («Правдзіц» — родовий герб тогочасних власників містечка, Ґедзінських).

Неодноразові турецько-татарські напади у XVII столітті завдали містечку значних руйнувань. Місцеві жителі також брали участь у національній революції 1648–1676. Багато з них приєдналися до загонів Семена Височана.

Після 1-го поділу Польщі (1772) Войнилів увійшов до складу Австрії (від 1867 року — Австро-Угорщина).

Від 1919 року містечко — на території Польщі.

Від листопада 1939 року Войнилів — у складі Західної України приєднаний до УРСР.

У 1940—62 роки Войнилів був райцентром. Від 1960 року — селище міського типу.
 
e-max.it: your social media marketing partner